Новини

ЗНО!…

ЗНО! Нагадуєм…
«Безпека взаємовідносин»

«Безпека взаємо…

  Упродовж квіт…
Про участь у Всеукраїнському конкурсі юних дослідників «Кристали» імені Є. Гладишевського.

Про участь у Вс…

На виконання Пл…
Проект

Проект "Я маю п…

Фахівці обласно…
З нагоди відзначення

З нагоди відзна…

 З нагоди відзн…
ІІІ Всеукраїнський фестиваль

ІІІ Всеукраїнсь…

20-21 квітня од…
Товариська зустріч з волейболу

Товариська зуст…

11 травня 2018…
допомога Донбасу

допомога Донбас…

  6 травня у ст…

Шановні батьки!…

 Визначено поря…

Розмова на тему суїциду дітей із практичним психологом, . головним спеціалістом Кіровоградського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Оксаною Клименченко.

– Перш ніж говорити про якісь психологічні аспекти, давайте визначимося з термінологією, тобто з’ясуємо, що саме слід розуміти під словом "суїцид". Іноді його плутають з нещасними випадками або невиправданою ризикованою поведінкою. Це буває схоже на суїцид. Для дітей, підлітків іноді характерні шантажно-демонстративні дії, але їхня мета – не перервати своє життя, а чогось досягти, когось покарати, викликати співчуття. Однак у силу того, що підліток ще не може прорахувати всі ризики, це може закінчитися трагічно. Наприклад, дівчина випила багато снодійного, але знає, що мама приходить додому в один і той же час, і дівчина сподівається, що та встигне викликати "швидку", промити шлунок – словом, врятує. А мама десь затрималася… Або стоїть хлопець на підвіконні, хоче налякати свою дівчину, яка зібралася його покинути, – ось я зараз стрибну. Він не хотів насправді стрибати, але обірвалося підвіконня. Це не суїцид – тут завдання було вижити і досягти якоїсь мети. Це ж стосується й ризикової поведінки. Є таке поняття, як латентна суїцидальна поведінка. Підліток не бажає позбутися життя, але чинить так, що може загинути – під час скелелазіння без страховки, паркуру чи стрибків у воду з мосту. Тож треба розуміти, що суїцид – це умисне, усвідомлене позбавлення себе життя, – розповідає Оксана Клименченко. – Тепер – щодо причин та приводів суїциду, які часто плутають. Іноді можна почути: ось хлопчик отримав двійку на уроці, мати налаяла, а він пішов і повісився через ту двійку чи через суворість матері. Але це, скоріше, привід, остання крапля. А причина – цілий комплекс проблем, глибока криза, в якій опинилася дитина і не знала, як із неї вийти. Погана ж оцінка, покарання стали лише приводом (хоча можуть бути і причиною, але про це – нижче).

 Причина – це, найчастіше, втрата чогось значущого для підлітка. Це може бути розрив романтичних стосунків, втрата близької людини, втрата почуття власної гідності, приниження, втрата здоров’я, врешті-решт, пов’язана з якимись обмеженнями – сліпота, ампутація ноги чи руки, параліч. Інколи проблеми, з якими стикаються підлітки, не видаються дорослому важливими. Ну, розлюбила дівчина – то й що, скільки їх ще у тебе буде. Але у підлітка ця втрата викликає страшні муки, страждання, в його віці це – крах.

– Ви постійно кажете "підліток". Тобто такі настрої характерні саме для підлітків?

 – Вік може бути різним. Але дійсно підлітковий вік – суїцидонебезпечний, так би мовити. У підлітків усі почуття гіпертрофовані: любити – так любити по максимуму, ненавидіти – так ненавидіти, почуватися самотнім, нікчемним – то для нього це повна "безнадьога". У підлітка немає досвіду, як вирішувати ту чи іншу проблему, він не знає, як витягти себе з цієї кризи за рахунок якихось інших плюсових моментів в його житті. Треба враховувати і те, що в дитячому, підлітковому віці ставлення до смерті як до закінчення життя відрізняється від того, як це сприймає дорослий, немає відчуття того, що це – кінець. Мабуть, кожен із нас, коли був дитиною, коли стояв, несправедливо, з дитячої точки зору, покараний у кутку за якусь провину, думав: "Ось помру, лежатиму в труні, а ви всі будете плакати, пожалієте ще, а я потім встану та вас пробачу…"

 У підлітків мотиви самогубств нерідко бувають протестними – проти насилля, щоб довести свою правоту, примусити когось із рідних страждати. Інколи це спосіб привернути увагу до себе, викликати співчуття. Трапляється мотивом виступає самопокарання. У мене була одна клієнтка, дівчина, в якої повісився батько. Це сталося, коли їй було одинадцять років. Дівчинка встала вночі попити води і побачила тата, який був у петлі, уже почалися конвульсії, вона намагалася його врятувати, та не змогла. Зараз їй – 20 років, а вона все несе цей тягар провини на собі. Підтримки з боку матері дівчина не відчуває, і в неї постійно суїцидальні настрої, вона весь час поривається йти за батьком…

 До самопокарання часто схильні діти, батьки яких самі вішають на них почуття провини, втрачаючи можливість вплинути на них інакше чи роблячи їх винними у своїх бідах: "батько покинув нас через те, що ти поганий" або "бабуся вмерла, бо ти погано вчився, не слухався". Жахливо стає, коли батьки так чинять із дітьми….Ось прийшла до мене на прийом дівчина-підліток, яку постійно доводить до стресів мама. У тієї мами – кілька невдалих одружень, вона перенесла тяжку хворобу, постійно почувається нещасною. І весь час каже своїй доньці: "Ти мене доводиш, ти хочеш, щоб я вмерла". А та вже сама – у невротичному стані. Я дала цій дівчині телефон, щоб за будь-якої потреби вона до мене телефонувала, щоб не залишалася сам на сам у стресовій ситуації. До речі, я так завжди роблю, коли маю справу із підлітком, який опинився в складних обставинах, і якщо у мене є сумніви, чи не зробить він чогось страшного. Дуже важливо в таких ситуаціях, щоб хтось був поряд, вислухав. І ці діти телефонують, спочатку ридають, потім заспокоюються…

– Ми говорили про те, що проблеми підлітків нам не видаються такими вже важливими, як їм самим. Але що тоді казати, наприклад, дівчині, яку покинув хлопець? Як на мене, саме ота класична фраза "Їх у тебе ще буде і буде" і має заспокоїти…

– А тепер уявіть, що ви розлучилися з коханим чоловіком, продовжуєте при цьому його любити, страждаєте, а тут підходжу я і кажу: "Забудь, іншого знайдеш". У цей момент така фраза вас аж ніяк не заспокоїть – у вас все ще болить, і поки все не перегорить, поки ви не переживете цю втрату, ви страждатимете. У дитини – те ж саме, вона від таких слів почуватиметься ще більш самотньою, що ніхто її не розуміє. Тож важливіше сказати дитині: "Розкажи мені про своє горе, я розумію, що з тобою відбувається і знаю, що тобі дійсно боляче. Як я можу тебе підтримати?". Можливо, поділіться своїм не дуже щасливим досвідом кохання, покажіть, що ви поділяєте це горе, що ви сприймаєте його всерйоз. І при цьому дайте чітко зрозуміти, що ви – поряд, що можна розраховувати на вашу підтримку.

– Ми казали про суїциди через погані оцінки. Чому останнім часом саме цю причину називають фахівці найчастіше?

– Так, зараз у всіх на слуху – два дев’ятикласники з нашої області, що вчинили самогубства після підсумкової атестації. Ми не знаємо всіх обставин, що склалися в них, у їхніх родинах, можливо, були й інші причини. Але дійсно, це може бути не тільки приводом, а й причиною, особливо серйозною ця проблема стала, коли було введено ЗНО, ДПА. Я, мати випускника, сама спостерігала, в якій напрузі були діти, батьки, коли писали тести. Дівчата-одинадцятикласниці уже навіть не "Персеном" заспокоювалися, а медикаментозними препаратами. Для нас – це, можна так сказати, системне насилля. На Заході тестова система практикується з молодших класів і вже не перше десятиліття. У нас же поки що немає самого розуміння системності, немає зв’язку між початковою та середньою школами, між теорією та практикою, а тести з’явилися зовсім нещодавно. Хоча, якщо вникнути, то насправді їх скласти не так вже і складно. Однак для цього треба багато читати, а наші діти, на жаль, все менше читають. Тож коли немає системності в мисленні, коли немає ерудованості та знань, почерпнутих з книжок, залишається тільки зазубрювати. А це теж не виходить, бо наші діти звикли вчитися за принципом "Запам’ятав – здав – забув". Ще й в моральному, психологічному плані ситуація постійно нагнітається і вчителями, і батьками. "Якщо ти не здаси ЗНО, не вступиш до вузу, всі наші зусилля пропадуть, ти перекреслиш своє життя, підеш працювати двірником". Батьки в цей момент оцінюють свою дитину тільки за одним критерієм – як вона вчиться і чи складе успішно ЗНО. І це нівелює інші позитивні моменти – що, дитина, можливо, непогано малює, добре ставиться до тварин й таке інше. Особистість дитини оцінюється тільки через призму, який вона учень.

– То як правильно поводитися, щоб дитина й іспити склала добре, і не наклала на себе руки, якщо це не вдасться?

– Шукайте золоту середину. Поясніть: "Скласти іспити – це, безумовно, важливо, ти маєш прагнути до того, щоб зробити це успішно, але якщо цього не станеться – це ще не кінець життя, можна буде пробувати ще, можливо, знайдеш якусь іншу професію". У разі невдачі звертайте більше увагу на успіхи дитини в чомусь іншому, словом, відштовхуйтеся від плюсів.

До слова, у сучасному суспільстві, крім ЗНО, є ще й інші особливості, пов’язані із темою суїцидів. Наприклад, коли йде із життя якась дівчина чи хлопець, які вели свою сторінку у соцмережах, і цю сторінку не видаляють, вона стає наче стіною плачу. Інші підлітки заходять на цю сторінку, залишають свої відгуки, горюють всі разом, згадують про цю людину. Самогубство ними сприймається не як слабкість, не як пасування перед труднощами чи вчинок, який засуджує релігія, суспільство, а як прояв геройства. За життя та дівчина чи той хлопець не користувалися такою популярністю, а тепер вони в центрі уваги. Уявіть: десь по той бік монітора сидить інший підліток, який почувається дуже самотнім, непопулярним і нікому непотрібним. Начитавшись тих відгуків, записів, він і сам починає замислюватися, чи не спробувати й собі досягти популярності таким шляхом… Я вважаю, що такі сторінки треба видаляти – можливо, це і пам’ять про загиблого, але від того більше шкоди, ніж користі.

– Інколи сплеск самогубств викликає загибель якогось кумира підлітків – так було зі смертю Віктора Цоя, вокаліста із "Иванушек Интернешнл"… Це через втрату того, що вважалося дуже важливим?

– Ні, тут, скоріше, спрацьовує "ефект Вертера" – коли підліток настільки ототожнює себе зі своїм кумиром, що його смерть означає для нього і смерть частини його самого. Ще цей ефект пов’язаний із принципом наслідування – це так звані кластерні самогубства, серії підліткових суїцидів після суїцидів інших однолітків з близького оточення або під впливом фільмів із сюжетом про суїцид.

– Як не пропустити той момент, коли дитина чи підліток наважилися на суїцид, як вчасно допомогти?

– Передсуїцидальний період має свої часові межі. Як правило, спонтанно, раптово на себе руки не накладають – якщо тільки не йдеться про психічне захворювання. Людині, у тому числі й дитині, все одно хочеться жити, йде внутрішня боротьба, є якісь сумніви, коливання, підсвідомо їй хочеться, аби її зупинили, підказали вихід із кризової ситуації. Підлітки певний час посилають сигнали дорослим, ровесникам. Батьки, близькі не помічають їх, але, коли працюєш з ними вже після того, як сталося непоправне, з’ясовується, що й дійсно поведінка дитини останнім часом змінилася. Чи то вона стала в’ялою, пасивною, пригніченою, тоді як раніше була активною, чи навпаки – почала метушитися, в неї різко змінюється настрій, вона замикається в собі, проявляє нездорову зацікавленість питаннями смерті. Буває, підліток починає роздавати іншим свої речі чи просить у всіх прощення або слухає сумну музику, з’являються якісь символічні малюнки, йому стало наплювати на те, як він виглядає, спить дуже мало або дуже багато, майже нічого не їсть, або, навпаки, починає вживати алкоголь або наркотики. На все це треба звертати увагу.

Ще останнім часом можна досить часто натрапити на підлітків, які під браслетами ховають сліди від порізів на ногах, руках (до слова, якщо говорити про спосіб самогубства, то хлопці, як правило, стрибають з висотних будинків та вішаються, а дівчата ковтають пігулки чи ріжуть собі вени). Вени підліток починає собі різати у кризові моменти, коли всередині стільки напруги та страху, що тільки завдяки цьому болю він почувається живим, тобто через фізичний біль намагається дещо зменшити душевний. Це не показник того, що він обов’язково вчинить самогубство. Але це сигнал, що дитина – в глибокій кризі, відчуває страждання, а значить, потребує допомоги.

До речі, це міф, що коли людина багато говорить про свій намір вчинити самогубство, вона цього не зробить. Може зробити і мовчки, і говорячи про це. Інший міф – що після першої спроби до другої вона до такого кроку вже не вдасться. Можливо, у випадку з дорослим і так – він може переосмислити свої життєві цінності, а підліток, скоріше за все, повторить цю спробу, тільки вже зробить так, аби напевне піти із життя… Але це він зробить, якщо проблема залишиться і в його житті нічого не зміниться.

Інколи підліток подає сигнал дорослим, починаючи розмовляти про смерть. Дорослі нерідко лякаються цього, відштовхують: "Не говори дурниць". Вони бояться почути про бажання дитини піти із життя. Але боятися не треба. Навпаки, треба спробувати почути дитину, розпитати її про все. До речі, якщо в підлітка є чіткий план, як він це зробить, – це вже ознака того, що рішення у нього про самогубство визріло. Дуже важливо дати дитині в цей момент зрозуміти, що вона не самотня, що безнадійних ситуацій не існує, що вона – дуже важлива цінність для вас і що ви готові їй допомогти.

Загалом, як на мене, нам бракує профілактики суїцидальних проявів. Якщо йдеться про школу, то, напевне, слід посилити соціально-психологічні служби у навчальних закладах. Можливо, у них має працювати більше спеціалістів. При цьому їх менше треба завантажувати бюрократичною роботою, а більше часу залишити для спілкування із дітьми. Нехай психолог зайде у кожен клас, скаже: мій кабінет завжди до вас відкритий, у вас можуть бути різні ситуації, і я вам гарантую конфіденційність, приходьте, я допоможу. Можливо, варто розповісти, чим відрізняється психологія від психіатрії, пояснити, що шукати допомоги психолога – не означає бути психічно хворим. Психолог повинен бути як адвокат дітей, на їхньому боці.

Багато що залежить і від батьків. Враховуйте всі моменти, про які ми казали вище, постійно приділяйте їм увагу у процесі виховання. Скажімо, підлітки схильні рівнятися на якісь ідеальні образи, створюють собі кумирів, а потім, коли бачать невідповідність між собою та цим ідеалом, почуваються нікчемними, нещасливими. Навчіть дитину порівнювати себе із самим собою, тільки вчорашнім. Вчора ти, образно кажучи, підтягнувся десять разів на турніку, а сьогодні дванадцять – ти вже став кращим! Ще дитина повинна розуміти, що вона – не Бог, інколи є такі обставини, які вона не може змінити, тож у такому випадку вона має навчитися змінювати своє ставлення до цих обставин. І весь час, як я вже казала, відштовхуйтеся від плюсів.

За матеріалами тижневика "Вечірня газета" (з сайту Кіровоградського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді)