Бабин Яр — це не лише трагедія єврейського народу.
У роки Другої світової війни Бабин Яр у Києві став місцем великої трагедії. Місцем, де у 1941 році за кілька днів нацисти розстріляли більш ніж 30 тисяч київських євреїв. А за два роки окупації кількість жертв в урочищі сягнула 100 тисяч людей різних національностей.

 За даними Віталія Нахмановича, історика, музейного співробітника та відповідального секретаря Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, у 1941–1943 роках за час німецької окупації розстріляли 90–100 тисяч людей, з них приблизно 65–70 тисяч — євреї.

Найпершими жертвами стали 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, а згодом до них додалися і кількасот представників народностей рома та сінті, 621 український націоналіст, православні священники, військовополонені, радянські активісти-підпільники, «саботажники», «заручники».
Зараз почали говорити і про приховані поховання жертв Голодомору-геноциду українського народу 1932–1933 років на території Бабиного Яру.

Бабин Яр — це не лише про події 29–30 вересня 1941 року. Хоча й сам факт вбивства 33 771 людини всього-на-всього за два дні шокує — як це взагалі стало можливим?

Бабин Яр — це не лише явище в Києві. Подібні розстріли населення відбувалися по всій Україні — Дробицький Яр у Харкові, урочище Сосонки в Рівному, урочище Піски під Львовом.

Бабин Яр — це не лише про жертви. Це й історії порятунку окремих людей десь поза межами розуміння граней між добром і злом, людяністю і жорстокістю, співчуттям і «моя хата скраю, це мене не стосується».

Бабин Яр — це не лише про те, чому важливо пам’ятати. Саме намагання приховати сліди злочину і зробити типовий парк культури і відпочинку призвели до Куренівської трагедії 1961 року, і лише перші стихійні мітинги 1966 року за активної участі дисидентів (Івана Дзюби, Віктора Некрасова) гостро поставили питання щодо облаштування хоч якогось пам’ятного місця.
Бабин Яр має історію, яка була до 1941 року, Бабин Яр має трагічну історію Куренівської трагедії, яка була після. Бабин Яр має історію спільної боротьби українських та єврейських інтелектуалів та дисидентів проти радянської брехні щодо Голокосту в пізні радянські десятиліття. Тобто це те, що повинно бути відображено в музеї. Це те, що єврейська громада з одного боку, та українська держава спільно крок за кроком починають будувати.

На знімку: Після масових розстрілів євреїв, що проводилися німецькими окупаційними військами 29—30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр, сюди для захоронних робіт були підігнані радянські військовополонені. На передньому плані дві жінки, що спілкуються з німецьким солдатом з оточуючого загону. Одна з них тримає на руках маленьку дитину. 1 жовтня 1941 року.
Фото Johannes Hahle.